Проблеми організації і шляхи вдосконалення державного фінансового контролю в Україні

Вступ

Світовий досвід соціально-ринкового господарювання свідчить, що могутнім економічним інструментом втручання держави у процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту є фінанси. Саме державні фінанси є основою економічного благополуччя держави і народу, серцевиною економічної політики країни.
Головною ланкою державних фінансів є бюджет, який використовується державою, як один з основних інструментів регулювання соціально-економічних процесів у період ринкової трансформації економіки.
Стратегічні цілі бюджетної політики реалізує бюджетна стратегія. Аналіз реалізації бюджетної стратегії в країнах із розвиненою ринковою економікою свідчить про її позитивний вплив на процеси соціально-економічного зростання, стабілізацію, структурну перебудову, інноваційне оновлення виробництва. У цьому контексті вихідним методологічним положенням у визначенні бюджетної політики є її покликання слугувати реалізації соціально-економічній доктрині держави.
Обравши бюджетну політику, Уряд України також визначив її напрямок і стратегію. Проте, досягнення визначених цілей й поставлених завдань на короткотермінову і середньострокову перспективу ускладнено через такі чинники, як обмеженість бюджетних ресурсів, недосконалість правового та науково-методологічного забезпечення процесів соціально-економічного зростання.
В силу своєї здатності змінювати добробут громадян бюджет є об’єктом максимального загострення індивідуальних, групових і національний інтересів, джерелом боротьби наукових концепцій і політичних переконань.
Однією з важливих проблем виконання бюджету у більшості країн світу залишається неефективне використання бюджетних коштів.
У зв’язку із зазначеним державі необхідний інструмент дослідження реальності, за допомогою якого можливо прослідкувати за перебігом суспільно-економічних процесів, порівняти досягнутий рівень з чинними стандартами, виробити та донести до об’єктів регулювання правові норми, здійснити поточний контроль за дотриманням ними цих норм та, за потреби, скорегувати заходи регулювання. А також оцінити кінцеві результати функціонування об’єктів та рівень ефективності засобів регулювання.
З урахуванням світового досвіду таким інструментом є державний фінансовий контроль.
Але традиційні форми фінансового контролю (ревізія і перевірка), що до останнього часу існували в Україні, за суттю зводилися до перевірки дотримання законодавства, виявлення порушень і вад.
Все це зумовило динамічні зміні системи державного фінансового контролю, форм та методів діяльності контролюючих органів. Саме тому, у Бюджетному кодексі України вперше було визначено таку форму державного фінансового контролю, як аудит.
Зокрема, за державною контрольно-ревізійною службою України – одним з основних суб’єктів державного фінансового контролю (далі – ДКРС), на теперішній час законодавчо закріплено повноваження щодо здійснення, наряду з інспектуванням (ревізією), таких видів державного фінансового аудиту, як аудит ефективності виконання бюджетних програм, аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ та аудит субєктів господарювання державного сектора економіки.
Правильність орієнтації ДКРС на аудит підтверджується відгуками керівників органів виконавчої влади різних рівнів та висновками місії Міжнародного валютного фонду в Україні, де наголошено, що проведення аудиту має стати основним напрямом роботи служби.
За останні п’ять років ДКРС напрацьовано методичне забезпечення перелічених форм та видів державного фінансового контролю. Проте, вищезгадані види аудитів переважно стосуються досліджень економічності та ефективності використання коштів державного бюджету.
Виконання місцевих бюджетів дотепер контролювалося шляхом традиційних форм контролю, таких як ревізія та перевірка (інспектування) із застосуванням окремих елементів аудиту.
Наприкінці 2006 року Уряд України доручив ДКРС розробити методологічні засади здійснення аудиту виконання місцевих бюджетів.
Необхідність здійснення такого контролю підсилюється двома факторами: слабкою фінансово-бюджетною дисципліною, що спричиняє порушення законодавства при використанні розпорядниками коштів місцевих бюджетів, та недоліками у формуванні бюджетів усіх рівнів, у зв’язку з чим поза увагою залишаються значні резерви наповнення доходної частини відповідних бюджетів.
Виходячи з викладеного, об’єктом дослідження є державний фінансовий контроль як складова системи державного фінансового контролю.