Основні напрямки зовнішньої політики КНР у 1978-2003 рр

ВСТУП

Актуальність теми дослідження

У першому номері журналу “Time” за 1979р. стверджувалося, що двохтисячний рік, Китай зустріне сучасною державою, що перетворилася з економічно й політично відсталої країни в супердержаву, з економічною й військовою міццю з якою повинен буде рахуватися увесь світ. І нам з висоти 2014р., прекрасно видно, що пророкування журналу збуваються. Країна, переборюючи величезні труднощі, повільно, але впевнено просувається вперед. І, хоча із часу початку перетворень у Піднебесній пройшло вже більше двох десятків років, ця тема не втратила актуальності й сьогодні. По-перше, це повязане з тим, що ці перетворення ще тривають і далекі від завершення. По-друге, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні багато дослідників вбачають зачатки виникнення якоїсь супердержави, формування якої безпосередньо повязане з реформами зовнішньої політики в КНР.
Китай - країна, що поставила собі за мету стати в один ряд з найрозвиненішими державами світу.
Для цієї країни характерна давня й принципова традиція нейтралітету. Але ще в 1909р. за сорок років до утворення КНР російський генерал Єлчанінов сформував принцип “сильна нейтральна держава вільна у своїй політиці”.
Геополітична стратегія Китаю повинна одночасно переслідувати дві мети, окреслені в серпні 1994р. Ден Сяопіном: “Перше – протистояти гегемонізму й політиці сили та захищати мир; друге – створити новий міжнародний політичний і економічний порядок”.
Китай наприкінці 70-х рр. ХХ ст. зіткнувся зі складними проблемами. В вересні 1976 року, як тільки група Цзян Цинь була розгромлена, дві партійні фракції, що об’єдналися у боротьбі проти «банди чотирьох» знову стали конкурувати між собою. З одного боку були ті, які підтримували Хуа Гофена, екс міністра внутрішньої безпеки, і представники партійного керівництва, які не бажали повторення радикалізму «банди чотирьох», але які не визначилися по відношенню до прагматиків з їхньою програмою. Друга фракція на чолі з Ден Сяопіном пропонувала активно виконувати програму «чотири модернізації». Запропоновані модернізації мали реорганізувати сільське господарство, промисловість, науку і сферу національної оборони. В листопаді 1976 року військові стали посередниками між двома партійними фракціями. В результаті було підтримане головування Хуа Гофена в КПК і Центральній військовій раді. Одночасно з цим Ден Сяопін був назначений на високі посади одночасно в партії, військовому керівництві та в уряді. Про ці призначення було офіційно оголошено на засіданні ЦК КПК в липні 1977 року.
Відновившись в структурі партійного керівництва, Ден Сяопін швидко висунув своїх однодумців на ключові пости. Найбільш впливовими були Ху Яобан та Чан Цао, які займали відповідно посади генерального секретаря партії і прем’єр міністра більшу частину 1980-х років.
В березні 1978 року після рішення Всекитайських зборів народних представників програма «Чотири модернізації» була включена в Конституцію країни. Весною 1978 року, коли вплив Ден Сяопіна в країні став визначальним, він заявив, що Китай буде керуватися своїми економічними інтересами, а не «політичними поглядами Мао».
Зміни в КНР почалися зі зміни зовнішньої політики але внутрішня замкнутість була характерною рисою й гальмом розвитку КНР протягом багатьох століть. Це прекрасно розумів Ден Сяопін, що неодноразово заявляв: “Одночасно з курсом на пожвавлення економіки усередині країни ми взяли курс на розширення економічних зносин із закордоном”.
Однак трансформація Ден Сяопіна була лише частковою, китайська участь у міжнародному співтоваристві залишалася ще нестійкою, офіційний Пекін прагнув до багатьох прав і привілеїв великої держави без сприйняття основної частини супутніх обов’язків і відповідальності. Процес формування зовнішньої політики КНР за Ден Сяопіна також зоставався занадто централізованим, а китайський дипломатичний корпус – недостатньо підготовленим і зі слабким досвідом. Як наслідок, у документах ХVІ з’їзду КПК 8-14 листопада 2002 р., коли почалася фінальна стадія передачі влади в Китаї новому – „четвертому поколінню” керівників, відбилося досить суперечливе поєднання старого й нового бачення офіційним Пекіном світу й місця Китаю в ньому.
Згідно традиційних уявлень, світ усе ще сприймався китайськими керівниками як потенційно ворожий, хоча й, на відміну від маоїстського періоду, такий, що не несе безпосередньої військової загрози для національної безпеки.

Об’єкт і предмет дослідження

Об’єктом дослідження є основні напрямки зовнішньої політики КНР у 1978-2003 рр.
Предметом дослідження є розвиток відносин КНР з такими країнами як США та Росія після початку проведення політики реформ і відкритості в Китаї.


Мета та завдання дослідження

Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб висвітлити, як змінився зовнішньополітичний курс КНР із початком проведення політики реформ і відкритості.
У рамках цієї мети поставлені наступні завдання:
• Дослідити стан наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження
• Простежити як встановлювалися китайсько-американські відносини
• Розглянути Тайванську проблему у відносинах між КНР та США
• Визначити здобутки китайсько-американських відносин станом на 2003 рік
• Простежити період нормалізації відносин між КНР та СРСР в 1982-1991роках, та становлення російсько-китайських відносин після розпаду СРСР
• Розглянути період активізації відносин між КНР та Росією після підписання ряду домовленостей в липні 2000р.



Методологічна основа дослідження

Із загальнонаукових пізнавальних засобів, у методологічній основі дослідження використовувалися принципи системності та аналізу. Автор дотримувався наступних принципів вивчення історичних фактів: історизму, об’єктивності та альтернативності. В основу дипломної роботи покладено комплексний підхід до вивчення проблеми, тобто поєднання кількох методів, пов’язаних не з одним, а з кількома напрямками дослідження. Останнє положення базується на розумінні зовнішньої політики КНР як результату діяльності і досвіду всього суспільного механізму, а не окремих його складових частин, економіки чи ідеології.
Автором використовувались метод спостереження (висвітлення стану взаємовідносин КНР зі США, Росією) та метод вивчення документів (пошук та відбір потрібної інформації для її залучення в дипломну роботу. Такий метод широко застосовується при дослідженні подібних проблем, шляхом відбору потрібної інформації та її аналізу).



Хронологічні рамки дослідження

Хронологічні рамки даної дипломної роботи охоплюють період з 1978 по 2003 роки. Точкою відліку є перехід Китаю до політики реформ і відкритості, та зміни в основних напрямках зовнішньополітичного курсу КНР до приходу до влади нового голови КНР Ху Цзіньтао у 2003 р, який хоча й не змінив основні принципи зовнішньої політики країни, але вніс кардинальні зміни у її розвиток



Структура дослідження

Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження робота складається із вступу, трьох розділів, відповідних підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНЧЕНЬ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ І Стан наукової розробки проблеми та джерельна база rnдослідження:
1.1 Історіографічний аналіз проблеми 11
1.2 Аналіз джерельної бази дослідження 14
РОЗДІЛ ІІ Китайсько-американські відносини
2.1 Встановлення китайсько-американських відносин 16
2.2 Тайванська проблема у відносинах між двома країнами 24
2.3 Здобутки китайсько-американських відносин станом на 2003 р 36
РОЗДІЛ ІІІ. Китайсько-російські відносини
3.1 Нормалізація відносин між КНР та СРСР в 1982-1991 рр 47
3.2 Становлення російсько-китайських стосунків після розпаду СРСР 60
3.3 Активізація відносини між КНР та Росією після після офіційного візиту президента РФ В.В.Путіна до Пекіну в липні 2000р. 65
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Список використаних джерел і літератури

Документи та матеріали:

1. Выступление Государственного секретаря США Колина Пауэлла (8 сентября 2003г.) опубликованного на сайте http://www.asiapacific.narod.ru/news 2003/
2. Интервью Президента КНР Цзян Цзэминя газете “Вашингтон пост” (23 марта 2001г.) опубликованного на сайте http://www.asiapacific.narod.ru/news 2001/
3. Матеріали XXVI з’їзду КПРС. - М., 1981. С.10
4. Совместная декларация Российской Федерации и Китайской Народной Республики (27 мая 2003г.) // Российская газета. 31 мая 2003.
5. Совместное заявление Председателя КНР Цзян Цзэминь и Президента России Б. Ельцина по итогам встречи в Пекине (10 декабря 1999г.) // Российская газета. 13 декабря 1999.
6. Соглашение международного правительства Китайской Народной Республики и правительством Республики Индия о поддержании мира и спокойствия в пограничных районах вдоль линии фактического контроля (7 сентября 1993г.) опубликованного на сайте http://www.asiatimes.narod.ru/
7. Соглашение международного правительства Китайской Народной Республики и правительством Республики Индия о создании мер доверия в военной области вдоль линии фактического контроля в районах китайско-индийской границы (29 ноября 1996г.) опубликованного на сайте http://www.asiatimes.narod.ru/
8. Степанов Е.Д. “Пограничная политика в системе внешнеполитических приоритетов КНР (1949-1994)” Информационные материалы. Выпуск 1. М., ИДВ РАН. 1996г. С. 34
9. The situation of Tibet and its People” Hearing before the committee on foreign relations United States Senate. One Hundred Fith Congress. Wash., 1st session. May 13, 1997. US Government Printing Office С. 55


Монографії:

10. Бажанов Е.П. Китай и внешний мир. - М.: Международные отношения, 1990. –351c.
11. Белокреницкий В.Я. Южная Азия: конфликты и геополитика. - М.: ИВ РАН 1999. –173c.
12. Бжезинский З. Великая шахматная доска. – М., 2000. –254c.
13. Богатуров А.Д. Cистемная история между