Удовиченко і Скрипченко підозрювались у вчиненні злочину

Удовиченко і Скрипченко підозрювались у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК (грабіж, вчинений у великих розмірах). До Удовиченка було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а стосовно Скрипченка – особисте зобов’язання. Рішення слідчого судді про застосування різних запобіжних заходів було обумовлено особистою характеристикою підозрюваних та тим, що Скрипченко розкаявся у вчиненні злочину, сприяв розкриттю злочину, намагався відшкодувати шкоду, завдану потерпілим.
Захисник Удовиченка подав скаргу на ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до апеляційного суду, однак в її задоволенні було відмовлено з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, негативної характеристики з місця роботи та небажання Удовиченка співпрацювати з органами досудового розслідування.
Під час перебування під вартою Удовиченко безуспішно заявляв клопотання про своє звільнення з різних підстав, вказуючи на численні обставини, зокрема на той факт, що всі докази вже були зібрані протягом перших місяців розслідування, і тому небезпека того, що після цього він перешкоджатиме здійсненню правосуддя, є мінімальною, а також на відсутність судимостей, відсутність загрози втечі з огляду на свій вік, сімейні зв’язки та стан здоров’я (він страждав на високий кров’яний тиск, артеріальний склероз, каміння в нирках, діабет та депресивний стан). У клопотанні Удовиченко зазначав, що в нашій країні всі рівні перед законом і судом, його ж поставили в нерівне становище зі Скрипченком, оскільки ступень вини і роль кожного з них була однаковою.
Проаналізуйте наведену ситуацію з погляду відповідності вимогам кримінального процесуального закону. Чи обґрунтовані вимоги підозрюваного Удовиченка та його захисника? Розкрийте нормативний зміст засади рівності перед законом і судом.
ОБОВ’ЯЗКОВЕ ВИКОРИСТАННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ СХОЖИХ СПРАВ